Сьогодні ми схиляємо голови у глибокій скорботі, згадуючи річницю поховання нашого земляка, мужнього захисника та справжнього Героя — старшого солдата Кочетова Олександра Володимировича. Його земний шлях завершився, але пам’ять про його подвиг житиме вічно.

У цей пам’ятний день на кладовищі у селі Михайлівка, де знайшов свій останній спочинок воїн, зібралися найрідніші люди, близькі та староста селища Лісове Микола Лапчик, щоб віддати шану та згадати, яким світлим, талановитим і відважним був Олександр.

Олександр Кочетов народився 5 червня 1993 року в смт Олександрівка, згодом проживав у с. Лісове, де у 2010 році закінчив Лісівську ЗОШ І–ІІІ ступенів. Він завжди прагнув знань, був цілеспрямованим. Навчався у Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. Володимира Винниченка та здобув дві вищі освіти.

Коли країна опинилася в небезпеці, він не зміг залишатися осторонь. Його військовий шлях розпочався ще у вересні 2016 року, коли Олександр добровільно підписав контракт із ЗСУ. 22 березня 2024 року він став до лав 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади (військова частина А0281). Спочатку служив водієм, а згодом виконував надскладні та небезпечні обов’язки сапера інженерно-саперного взводу аеромобільного батальйону.

Він знав, за що бореться — за спокій та майбутнє своєї родини, яку безмежно любив. Олександр був надійним другом для побратимів, відважним і незламним воїном, який до останнього подиху залишався вірним військовій присязі.

28 серпня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мала Локня Суджанського району Курської області, серце Героя зупинилося внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої. Довгий час Олександр вважався зниклим безвісти, і лише восени 2025 року страшна звістка про загибель була підтверджена офіційно.

За особисту мужність, самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, старший солдат Кочетов Олександр Володимирович був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Низький уклін батькам, які виховали Справжнього Чоловіка та Патріота. Висловлюємо щирі співчуття родині. Жодне слово не зігріє зранену душу, але наша пам’ять про Олександра — це наш обов’язок.

Царство Небесне і вічний спокій душі нашого Героя.
Герої не вмирають! Вони стають ангелами, що тримають небо над нами.