Олександрівка – селище міського типу, районний центр Олександрівського району Кіровоградської області. Розташований у північній частині області на річці Тясмин, у 54 км від обласного центру. Залізнична станція Фундукліївка. Район займає територію 6,025 кв. км. Селищній раді, територія якого складає 8,656 кв. км. підлеглі села Китайгород і Севериновка.
У селищі діє автостанція, що має автобусний зв’язок з Києвом, Кіровоградом, Черкасами, Кривим Рогом, Жовтими Водами, Миколаєвом. Населення складає 11,9 тисячі жителів. По національному складі переважають українці. Живуть також росіяни, білоруси, євреї, вірмени, цигани й інші.
Олександрівка виникла в першій половині XVII століття. У середині XVIII століття була споруджена церква. У грамоті, виданiй в 1785 році польським королем Станіславом Августом власнику Олександрівки Феліціану Пилявскому, вона вперше згадується як містечко.
У 1787 році Олександрівка перейшла у власність російського князя Г. Потьомкіна, що подарував її своєму родичу підполковнику Ф. Бжозовскому. А той, у свою чергу, продав містечко разом із кріпаками декільком поміщикам. Під час повстання декабристів 1825 року командир 27-ї кінно-артилерійської роти, що дислокувалася в Олександрівці, підполковник А. В. єнтальцев був членом Камянської управи Південного суспільства. За це він був засуджений на каторгу і відправлений у Сибір. Разом з ним на поселення виїхала і дружина — А. У. єнтальцева.
У 1855 році селяни Олександрівки, що входила тоді в Чигиринський повіт Київської губернії, протестуючи проти сваволі поміщиків, взяли активну участь у повстанні „киевская казаччина”.
У 1860 році в Олександрівці була відкрита перша церковнопарафіяльна школа.
Після реформи 1861 року самі родючі землі залишилися у поміщиків.
З розвитком капіталістичних відносин у 1839 році в містечку побудовано цукровий завод, а в середині XIX століття — тютюнова фабрика, пивоварний і два цегельних заводи. У 50-х роках XIX століття цукровий завод було взято в оренду і реконструйовано торговим домом Яхненко-Симиренко. Представники торгового дому почали закуповувати цукровий буряк не тільки в поміщицьких, але й у селянських господарствах Олександрівки.
Економічному розвитку містечка сприяло відкриття в 1876 році залізничного руху через станцію Фундукліївка, що назвали на честь київського цивiльного губернатора І. І. Фундуклія. На початку XX століття в Олександрівці, що з 1866 року стала волостним центром, функціонували заводи шипучих вод, пивоварний, цегельний, цукровий, вісім вітряних і п’ять кінних млинів, готель, шість постоялих дворів, дві казенні винні крамниці.
Через погані умови праці, мізерної зарплати, тривалого робочого дня на цукровому заводі часто відбувалися робочі страйки (1874, 1902, 1905 роки). В другій половині XIX століття в Олександрівці стрімко зросла кількість єврейського населення. Відповідно до перепису 1897 року, з 4366 жителів містечка євреї складали 74 відсотка. Після падіння царизму в 1917 році на цукровому заводі створені профспілкова організація і фабзавком, що очолили боротьбу робітників за контроль над виробництвом. Селяни почали захоплювати поміщицькі землі і поділяти поміщицьке майно.
У січні 1918 у містечку була проголошена радянська влада, що остаточно затвердилася в січні 1920 року, уже після громадянської війни.
У 1921 році Олександрівка одержує статус села.
З 1923 року Олександрівка — районний центр Черкаського округу.
Після ліквідації округу вона ввійшла до складу Камянського району Київської області. У 1935 році стає райцентром Київської, а з 1939-го — Кіровоградської області.
У 1936 році Олександрівка цілком електрифікована і радіофікована, почата реконструкція цукрового заводу, що завершилася в 1937 році. Функціонують лікарня, родильний будинок, клуб, бібліотека, у середній школі працюють 16 педагогів, навчаються 260 дітей.
У період німецько-фашистської окупації (5 серпня 1941 — 8 січня 1944 року) 927 чоловiк ( 637 в Олександрiвцi), серед яких значна кількість євреї, були розстріляні. 956 олександрівців боролися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, 179 з них загинули в боях. Серед олександрівців було також багато партизан і підпільників.
Відступаючи, окупанти цілком зруйнували цукровий завод, залізничну станцію, нафтобазу, лікарню, аптеку, три школи, багато житлових будинків, спалили маслозавод і млин.
В післявоєнні роки зруйноване народне господарство було не тільки відновлене, але і споруджені автовокзал, кінотеатр, два будинки культури, бібліотека, універмаг, аптека, побуткомбінат, банно-пральний комбінат, багато житла й інших об’єктів.
У 1957 році Олександрівка стала селищем міського типу.
Так звані роки перебудови викликали негативні явища. Наприкінці 80-х — початку 90-х років в економіці проявилися такі порочні тенденції, як закриття швейного і галантерейного цехів фабрики „Україна”, а кінотеатр, банно-пральний комбінат, частина підприємств працюють періодично, росте кількість безробітних. Приватизовані майже всі промислові підприємства. У 2000 році на базі колективного сільськогосподарського підприємства „Іскра” створене сільськогосподарське підприємство з обмеженою відповідальністю. В Олександрівці сформувався прошарок дрібних підприємців, що займаються в основному торгівлею.
Олександрівка знаходиться в лісостеповій зоні. Клімат помірковано континентальний. Середньомісячна температура січня — мінус 6,6 градуса, липня — плюс 20,2 градуси. Середньорічна кількість опадів — 527 міліметрів. Переважають північні і північно-західні вітри. Ґрунти лугові, лучно-чорноземні, чорноземні звичайні, дерено-глинисті на древньому аллювії. Чорноземи розорані. На півночі селища розкинувся сосновий ліс з ботанічним пам’ятником місцевого значення — Георгіївським гаєм (5,4 гектари). Неорані ділянки ґрунту на південь покриті степовою рослинністю і лісосмугами. У долині річки Тясмин рослинність болотно-лугова. Корисні копалини представлені пальними сланцями і бурим вугіллям, що не розробляються.
Серед промислових підприємств можна назвати відкрите акціонерне товариство „2-й імені Петровського цукровий завод”, комбікормовий завод, завод продтоварів (безалкогольні напої, оцет, соняшникова олія), харчокомбінат райспоживспілки (хлібобулочні, макаронні вироби, ковбаси, копченості), Фундукліївське хлібоприймальне підприємство, друкарню, автотранспортне підприємство, дві дорожньо-будівельні організації, газокомпрессорну станцію, ремонтну базу, три будівельні організації й ін. функціонують інкубаторно-птахівницька станція і сільськогосподарське підприємство з обмеженою відповідальністю „Іскра”.
Працюють три загальноосвітні школи, де навчаються 1659 учнів, філія Кіровоградського ПТУ. До послуг дітей і юнацтва — станція юних техніків, районний Будинок дитячої творчості.
У селищі функціонують центральна районна лікарня з поліклінікою, три аптеки і п’ять їхніх філій.
В Олександрівці є районний (на 500 місць) і міський Будинку культури, клуб цукрового заводу, районні бібліотеки для дітей і дорослих, бібліотека цукрового заводу, дитяча музична школа, центр „сімейний будинок”. У районному Будинку культури високу виконавську майстерність демонструють народні самодіяльні колективи: хор „Тясмин”, агітаційно-художня бригада „Голос часу”, театр, працює дискотека „Радуга”. Звання „народний” носить фольклорний ансамбль „Джерельце” („Родничок”) районного Будинку дитячої творчості.
В Олександрівці видаються районна газета „Вперед”, газета районної організації Народного Руху України „Мета” („Цель”), працю є редакція районного радіомовлення.
У селищі є стадіон, де проходять iгри на першість області по футболу, у яких бере активну участь місцева футбольна команда “Тясмин”. Спортивну зміну готують дитячо-юнацька спортивна школа, шаховий клуб “Олімп”. Серед вихованців дитячо-юнацької спортивної школи — чемпіони України по легкій атлетиці Володимир Білокінь і Володимир Рибалка.
На берегах річки Тясмин і в Георгієвському гаї створені зони відпочинку,
В Олександрівці діє Свято-Успенська церква УПЦ, громади адвентистів сьомого дня, євангельських християн-баптистів.
Пам’ятником архітектури місцевого значення є контора цукрового заводу (XX ст.). В околицях Олександрівки розташовані п’ять курганів, що відносяться до скіфських часів і є пам’ятниками археології місцевого значення. Виявлені передскіфскі (ХІ-Х ст. до н.е.) скіфські (VI-IV ст. до н. е.), а також ранньослов’янські поселення і могильник черняхівської культури (II-VII ст.).
У селищі споруджено два пам’ятники Т. Г. Шевченко, пам’ятники В. І. Леніну, Г. І. Петровському, трудової слави, землякам, що загинули під час Великої Вітчизняної війни, на могилі радянських воїнів, що загинули в роки війни, пам’ятний знак на честь Героїв Радянського Союзу — уродженців району, а також меморіальні дошки на честь одного з перших вітчизняних льотчиків, корабельного інженера, одного з перших українських соціал-демократів Л. М. Мацієвича, Єлизаветградківського підпільного райкому КП(б)У (1941—1943 р.), звільнення Олександрівки від німецько-фашистських загарбників (1944 р.).
В Олександрівці народилися один з перших вітчизняних льотчиків, корабельний інженер Л. М. Мацієвич, письменники Г. А. Демченко, В. Г. Кобзар, Я. Д. Клименко, художник В. Г. Величко, народна артистка Російської федерації Б. Я. Златогорова, заслужений журналіст України Б. П. Куманський, доктор економічних наук, академік Академії військових наук Російської Федерації, професор, генерал-майор Б. М. Кузик, доктор фізико-математичних наук А. М. Федорченко, професор, заслужений працівник освiти України С. Г. Барабаш, заслужений ветеринарний лікар України Г. С. Добровольська. В Олександрівці провів дитячі роки (до 1815 року), тривалий час жив і творив (1825—1850 р.) польський письменник української школи М. А. Грабовський, у гостях у якого бували українські письменники П. А. Куліш і Т. Г. Шевченко, польський письменник З. Ю. Гощинський. Із селищем зв’язані життя і діяльність українського письменника В. Ф. Кобзаря, художника Ф. Ф. Лагно, академіка Академії інженерних наук України, заслуженого працівника промисловості України Ю. Ф. Цюкало, заслуженого працівника культури України В. М. Савустяненко, заслуженого працівника освіти України М. В. Орлика, заслужених вчителів України Т. А. Піонтковської, Н. Є. Шаланського, М. Ф. Ярмоленко, заслуженого агронома України Ю. К. Коваленко, заслуженого ветеринарного лікаря України А. Г. Гнибiденко, Героя Радянського Союзу І. X. Календюка.