Пам’ять… Вона нетлінна, вічна, гірка… Пам’ять залишає нам символи — пам’ятники і меморіальні дошки, що нагадують про тих, хто пройшов крізь пекло війни, хто захищав рідну землю, родини, домівки.
Час невблаганний і постійно випробовує нас на міцність. Та незмінною залишається істина: немає нічого ціннішого за людське життя. А коли людина віддає своє життя за Батьківщину — воно набуває вічного сенсу. Сьогодні, коли над Україною лунають вибухи й свистять кулі, кожна звістка про втрату — це глибока рана у серці народу. Болем сповнюється душа, завмирають серця матерів, а сама Україна ніби кричить від втрати своїх синів.
Говорити про втрати завжди важко. А коли йдуть із життя молоді, повні сил люди — важко вдвічі.
30 квітня 2026 року в КЗ «Олександрівський ліцей №1» відкрито чотири нові меморіальні дошки. Вони назавжди нагадуватимуть про війну, про біль, про мужність і жертовність наших земляків — Владислава Гончара, Ігоря Зубкова, Сергія Савченка, Олександра Чабана – випускників ліцею, які загинули, захищаючи незалежність України від російських загарбників.
Згадати наших Героїв прийшли секретар селищної ради Тетяна Половенко, заступник селищного голови Василь Скляренко, родини загиблих, друзі, побратими, учні, вчителі, працівники ліцею, жителі громади.

Вшанувати пам’ять Владислава Гончара прийшли дружина Анастасія та донька Ніколь, мати Світлана, батько Юрій, сестра Вікторія.
Ігоря Зубкова – дружина Наталія та син Максим.
Сергія Савченка – батько Володимир, мати Світлана, дружина Наталія син Володимир, донька Анастасія.
Олександра Чабана – батько Олександр, брат Сергій, тітка Галина, сестра Людмила.
Під час заходу було сказано багато слів вдячності, скорботи й гордості. Виступали батьки, діти, рідні, учні — кожен ділився спогадами про героїв, які назавжди залишаться у серцях тих, хто їх знав.
Пам’ять про наших героїв житиме вічно. Вона — у наших серцях, у стінах рідного ліцею, у спогадах поколінь.